10 найдивовижніших замків Європи

Замки завжди в нас асоціювалися з епохою лицарів, хрестових походів та романтичних історій про королів, принцес та подвиги відчайдухів... Хоч ті часи й у далекому минулому, вправні архітектори споруджували фортеці так, що вони й сьогодні підпирають небо шпилями та вежами, а їхні стіни можуть нашепотіти не одну цікаву історію, свідком яких вони були. Кожен замок неповторний, адже він відбиває сутність свого першого господаря, та долі подальших мешканців. Найбільше таких замків будувалося у центральній частині Європи, більшість з них зазнали перебудов, а деякі бережуть таємниці поміж руїн... Я вирішила для себе обрати 20 найгарніших замків, але не змогла обрати двадцятку най-най, змогла вкластися у 21, тому, напевно, буде продовження до цієї статті. Старовинні й не дуже замки, кожен з яких унікальний, енергетика яких вабить не одне покоління мандрівників, та стіни яких досі готові слухати...

 Перш ніж ми відкриємо світ фортець та замків, зверну вашу увагу, що графіки відвідувань, вказані у статті, стосуються періоду поза карантином. Наразі час відвідин потрібно уточнювати індивідуально, адже кожна країна встановлює свої обмеження. 

Кашел (Cashel), Ірландія

Серед зелених пасовищ Золотої Долини графства Південний Тіппері, що в Ірландії, знаходиться скелястий пагорб, на вершині якого височіють старовинні та таємничі руїни замку Кашел...

Скелю Кашел також називають Скелею Святого Патріка, адже, у V столітті покровитель Ірландії жив саме тут.

Виникнення скелі також пов’язане з легендою: за 30км від Кашелю жив диявол, якого Святий Патрік згодом вигнав з печери в горі. Розлючений диявол відкусив частину гори, але через зламаний зуб змушений був виплюнути її — таким чином серед рівнин Тіппері з’явилася загадкова вапняна скеля.

Легенди, то добре, адже завдяки їм можна зазирнути в думки давніх людей. Але сьогодні ми стали більш прагматичні, і нам потрібні факти, так?

Згідно історичних даних поселення на скелі існувало задовго до появи Святого Патріка. Вже у IV столітті тут виросла фортеця за наказом Корка МакЛорса з роду Еоганахта. Її прозвали “Кашел” від гельського “камінь”, “зміцнення”. Трохи згодом поселення та замок відійшли у володіння королів Мюнстера, які правили найбільшої провінцією Ірландії.

У сер. V століття землями Ірландії мандрував проповідник християнства Патрік, який прибув на Скелю Кашел десь так у 450 році. І тоді тут відбулося хрещення мюнстерського короля Енгуса Мак Над Фройха, що відіграло величезну роль у поширенні християнства островом.

Аж до нормандського вторгнення замок залишався резиденцією королів Мюнстера, що також дало назву скелі — “Гора королів”. 964 року тут відбулося коронування Верховного короля Ірландії Бріана Борума.

Сьогодні це одна з найбільш захоплюючих пам’яток не лише в Ірландії. На мою думку, в руїнах лежить куди більше незабутої історії, ніж у відреставрованих замках. У руїнах зупиняється час. Так зупинився і в напівзруйнованих будівлях замку та давнього кафедрального собору на вапняній скелі Кашель...

Час для відвідування руїн:

16 березня-15 червня – з 9:30 до 17:30, останній вхід о 16:45;

16 червня-15 вересня – з 9:00 до 19:00, останній вхід о 18:15;

16 вересня-15 жовтня – з 9:00 до 17:30, останній вхід о 16:45;

16 жовтня-15 березня – з 9:00 до 16:30, останній вхід о 15:45;

робота у Різдвяні свята — потрібно уточнювати.

Вартість квитків:

Дорослий - €7.00,

Група/гід - €5.00,

Діти/студенти - €3.00,

Сімейний - €17.00.

Як дістатися:

Кашел знаходиться у 500 км від Дубліна, звідки регулярно їздять автобуси.

Мон-Сен-Мішель (Mont-Saint-Michel), Франція

Десь на Північно-Західному збреженні Франції, де Нормандські землі омиваються Атлантичними водами, у одній затоці жив-був гранітний острів. Військові використосували його у своїх цілях, аж доки на ньому не з’явилася капличка. До каплички почали дедалі частіше ходити віряни, а острів заселятися та обростати мурами.

Далекого 709 року на острові вже існувало чернече абатство, оточене вуличками новоствореного містечка з міцними фортифікаціями... Назва цього абатства — Мон-Сен-Мішель.

Можна багато говорити про красу та унікальність місцезнаходження монастиря, куди здійснювали паломництво впродовж століть віряни усього світу. Однак не це вберегло острів до сьогодення.

Справа в тім, що двічі на день море приливає до берегів Франції, перекривши будь-яку дорогу до міста-фортеці. Єдиний міст, що сполучав острів з материком — затоплювало повністю. Човнами без сенсу було атакувати, та й з облогою не дуже зручно виходило... Проте мури також будували на віки.

Існує переказ, що храм на острові почали будувати з благословення архангела Михаїла. Не відомо напевно, чи то божествені сили, чи сили природи допомогли зберегти Мон-Сен-Мішель у своєму неповторному шармі та таємничості.

Годі й мовити, що це місце є другим по відвідуваності у Франції після її столиці. Та все ж воно того вартує!

Час відвідування:

Травень-серпень: з 9:00 до 19:00, останній вхід о 18:00;

Вересень-квітень: з 9:30 до 18:00, останній вхід о 17:00;

робота у Різдвяні свята — потрібно уточнювати.

Вартість квитків:

Дорослий - €9.00,

Група з 20-ти осіб - €7.00.

Як дістатися:

До Парижа добратися будь-яким авіа-перевізником.

З Парижу (з вокзалу Монпарнас) на швидкому поїзді до Ренна (€55,80), а потім на автобусі до Мон-Сен-Мішель (€11,40);

всього на дорогу потрібно 3,5 години.

Алькасар (Alcazar), Іспанія

На сьогодні це один з найзнаменитіших замків Іспанії. Палац та фортеця іспанських монархів височіє на скелястому пагорбі у старовинному місті Сеговія. Алькасар побудований у ХІІ столітті як фортеця, але вдтоді слугував лише королівським палацом, державною в’язницею та військовою академією.

Вишукане поєднання стилів мудехар і готика, мальовниче розташування на скелі над місцем злиття Ересми і Кламорес, багаті інтер'єри залів, старанно створювані століття за століттям для королівської сім'ї – всі ці достоїнства належать замку Алькасар в Сеговії. Цей важливий історичний пам'ятник багато століть був резиденцією королів Кастилії і Леона, що в підсумку призвело до його перетворення з непоказної фортеці раннього середньовіччя в один з найграндіозніших замків Іспанії. У ХХ столітті замок здобув славу популярного музею і разом з іншими будівлями історичного центру Сеговії був внесений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Назва Алькасар походить від маврів, адже саме за їхнього правління на Піренеях почалася історія цього замку. Вони будували свої замки — “алькасари” в декільках місцях на території сучасних Іспанії та Португалії. Перший спогад про цей замок датується 1120 і свідчить про безіменну “фортецю на пагорбі біля Ересми”, а 1155 року у церковних архівах вже замок має свою назву “Алькасар”. Хоча історики припускають, що сарацини спорудили фортецю між VII та IX століттями, а розкопки археологів у ХХ столітті дали підстави вважати, що за Римського панування тут також міг існувати якийсь форт або укріплення, ймовірно, зруйнований вестготами ще до арабського завоювання півострова.

Замок насправді виглядає дуже яскраво та казково. Не дивно, що відомий мультиплікатор Волт Дісней “змалював” з нього замок Сплячої Красуні.

Час відвідування:

квітень-жовтень: з 9:00 до 20:00, останній вхід о 19:30;

листопад-березень: з 10:0 до 18:00, останній вхід о 17:30;

робота у Різдвяні свята — потрібно уточнювати.

Вартість квитків:

Вхід до вежі Хуана Другого - €2.50,

Вхід до палацу та музею - €5.50 (діти від 5 років/студенти/люди від 65 років €3.50),

Комбінований квиток - €8.00.

Як дістатися:

Седовія знаходиться в годині шляху від Мадрида, якщо на авто, або 30 хв високо-швидкісним потягом зі станції “Madrid Chamartín”.

На замітку — якщо Ви їдете на авто до замку Альказар — ліпше лишити автівку на межі міста, а далі йти пішки, адже кількість паркомісць біля замку строго обмежене та ретельно реєструється.

Гуаїта (Guaita), Сан-Марино

Вежа Гуаїта вважається найстарішим на найбільшим замком Сан-Марино, адже її будівництво сягає ХІ століття. До 1975 впродовж століть виконувала роль в’язниці.

Ця вежа є однією з трьох та все ж найбільша та, на мій погляд, найвеличніша серед них. Це дивовижний архітектурний витвір на вершині гори, з якого відкривається вид вдалечінь, здається, ніби за горизонт.

Основу вежі, як згадувалось, побудовано в ХІ столітті, однак роками вона зазнавала добудов та переробок. Вона відіграла важливу роль на початку XVII століття, коли допомогла захистити Сан-Марино під час війни, що велася проти дому Малатеста з Ріміні.

Звивиста бруківка веде до грандіозного XV століття, оточеного зубцями. Над брамою — бароковий герб, що також є національним символом Сан-Марино. Огороджений внутрішній двір прикрашений зброєю, переданою королем Вітторіо Емануеле ІІІ.

В’язницею вежа була в період з сер. XVII до 1975 року, після чого перетворилася у виставковий музей.

Друга вежа (Cesta Tower або Seconda Torre) відкриє чудову панораму міста з найвищої гори Тітано. Ясної погоди можна побачити Адріатичне море.

Час відвідування:

щодня: з 8:00 до 20:00, останній вхід о 19:00.

робота у Різдвяні свята — потрібно уточнювати.

Вартість квитків:

Вхід до вежі - €3.00.

Як дістатися:

Найдешевший спосіб добратися з Ріміні коштує €3.00, а найшвидший спосіб займе 20 хвилин. Сокристайтесь громадським транспортом.

До Ріміні з усіх великих міст можна добратися лоукост перевізником FlixBus.

Замок Блед (Bled), Словенія

Дехто з вас чув про мальовничий острів на озері Блед, що у Словенії. Та найкращий вид на озеро, напевно, з однойменного замку, що височіє на вершині кручі над озером, в оточенні мальовничих Юліанських Альп та густих лісів.

Як і про більшість замків, про Бледський також невідомо достеменно, коли він був побудований, однак перша згадка про нього є у акті дарування, підписаному німецьким королем Генріхом ІІ у 1011 році. В цій грамоті король поступився правом власності на місто та замок Блед, що тоді звався Велдес, єпископові Альбуїну Бріксенському у якості подяки за допомогу зміцнити його панування у цих землях. В той час на білосніжній скелі підносилася лише одна вежа в романському стилі. Трохи згодом на її місці звели середньовічний замок.

Князі-єпископи Бріксена володіли замком понад 200 років, однак практично ніколи в ньому не жили і навідувалися до міста вкрай рідко. Справа в тім, що добиратися з Бріксена до Бледа треба було шість днів, міняючи чотири рази коней, їдучи долинами, де мандрівників час від часу очікували неприємності. Згідно до звичаїв феодального ладу, єпископи Бріксена передавали управління замком каштелянам, який обирали з місцевих аристикратів.

Час відвідування:

листопад-березень: з 8:00 до 18:00, останній вхід о 17:00;

квітень-червень: з 8:00 до 20:00, останній вхід о 19:00;

липень-серпень: з 8:00 до 21:00, останній вхід о 20:00;

вересень-жовтень: з 8:00 до 20:00, останній вхід о 19:00;

робота у Різдвяні свята — потрібно уточнювати.

Вартість квитків:

Дорослі - €11.00,

Студенти - €7.00,

Діти до 14 років - €5.00.

Як дістатися:

До міста Блед легко доїхати з аеропорту Любляни. Це можна зробити:

- автомобілем з центру міста 5 хвилин дороги до парковки на горі за €3.00;

- взяти таксі від €5.00 до €10.00;

- піднятися пішки.

Ельц (Eltz), Німеччина

Замок Ельц заховався від усього світу в затишньому лісі земель Рейнланд-Пфальц неподілак річки Мозель. Побудований він у ХІІ столітті і вперше згадується у грамоті дарування імператора Фрідріха Барбаросси. Ось вже понад 850 років замком володіють представники все того ж самого знатного роду Ельц. Упродовж століть кожна лінія шляхетного роду зводила у своєму замку щось від себе. І ось зараз він рясніє вежами, еркерами та іншими цікавими елементами. Тут, окрім романського стилю, можна знайти безліч барокових та готичних прикрас.

Особливістю замку також є те, що це один з трьох замків на лівому берез Рейну, який не було зруйновано протягом війн та лихоліть. У замку є понад 100 покоїв для членів родини, гостей та прислуги. У скарбниці зібрано безліч цінних експонатів, а зображення самого замку прикрашало купюру у 500 німецьких марок зразка 1960 року.

 

Замок Ельц вважається одним з найгарніших замків Німеччини та Європи, побудований у дусі епохи Тюдорів з конусоподібними дахами. Насправді подібний до казкового, особливо в осінню пору. З трьох сторін його оточує ріка і підносить на скелі висотою в 70 метрів. Це робить його дуже величним, і відповідно - популярним серед фотографів та туристів.

Час відвідування:

березень-листопад: з 9:30 до 17:30, останній вхід о 17:00;

Вартість квитків:

Дорослі - €10.00,

Діти та студенти - €6.50,

Як дістатися:

розташований у землі Рейнланд-Пфальц, в долині річки Ельцбах у Німеччині. Замок стоїть на перехресті доріг, які з’єднують три міста: Майфельд, Айфель і Мозель.

Шильон (Chillion), Швейцарія

Одна з найвідоміший швейцарських пам’яток розташувалася на березі Женевського озера у підніжжя сніжних Альпійських гір. Цей старовинний замож упродовж столять перетворився на великий комплекс споруд, які увічнили різні архітектурні стилі. Надала певної слави замку поема Байрона “Шильонський в’язень”, після чого оглянути піздемелля замку захотіло чимало відомих та не дуже мандрівників. До ХІХ століття замок був жахливою в’язницею, а дотепер він красується історичним музеєм за охоче запрошує туристів.

Перші згадки про укріплення на цьому місці сягають римських часів, коли тут проходив важливий стратегічний шлях з Гельвеції до Риму. Про це нам нагадують лише небагато руїн, що лежать у фундаменті пізніших будівель замку. Знайдені ці руїни були саме під час перетворень замку-в’язниці у музей. Та все ж найдавніші споруди, що дійшли до сьогодення, були побудовані у 1260-х роках при графі П’єрі ІІ Савойському і був відовий як Каструм Шіллун. Активна фаза будівництва Шильонського замку тривала багато десятиліть, за час яких з'явилися розкішні резиденції графів і герцогів Савойських, каплиця, арсенал і інші господарські будівлі.

Як згадувалося вище, поряд проживало кельтське плем’я гельветів, ймовірно від яких дійшла до наших днів назва замку, адже від кельтського слова «chillond» – «кам'яна скеля» замок і отримав своє ім’я.

Час відвідування:

квітень-вересень: з 9 до 19;

жовтень, березень: з 9:30 до 18;

листопад-лютий: з 10 до 17.

Замок закритий 25 грудня і 1 січня.

Вартість квитків:

Дорослі — 13,50 швейцарський франків,

Діти та студенти — 7,00 швейцарський франків.

Як дістатися:

Замок Шильон знаходиться у 4 км від станції Монтро (Montreux), куди можна дістатися регіональним потягом до Veytaux-Chillon. Від станції можна пройтися пішки, або доїхати автобусом прямо до замку. Якщо Ви їдете на авто — скористайтеся автошляхом А9 між Montreux та Villeneuve та лишіть свого залізного коня на безкоштовній парковці.

Кілкенні (Kilkenny), Ірландія

По правді чудовий замок і головний символ однойменного міста.

Побудував його четвертий граф Пембрук — Вільям Маршалл у далекому 1195 році. Протягом століть він переходив з рук до рук і перебудовувався не один раз, тому сьогодні він поєднує різні архітектурні стилі та є одним з найпопулярніших місць в усій Ірландії.

 

Час відвідування:

жовтень-лютий: з 9:30 до 16:30, останній вхід за 45 хв до закриття;

березень: з 9:30 до 17, останній вхід за півгодини до закриття;

квітень, травень та вересень: з 9:30 до 17:30, останній вхід за півгодини до закриття;

липень-серпень: з 9 до 17:30, останній вхід за півгодини до закриття.

Для уточнення роботи екскурсоводів краще відвідати вебсайт замку.

Вартість квитків:

Дорослі — €7.00,

Пенсіонери (за 60р) - €5.00,

Діти та студенти — €3.00,

Сімейний квиток - €17.00,

Груповий квиток (від 20 осіб) - €5.00.

Як дістатися:

Найкращий спосіб добирання до замку з Дубліна — скористатись потягом (1год45хв), киток в межах €13-€15, або ж автобусом (1год50хв), що коштуватиме €11-€17.

Бран (Bran), Румунія

Відомий більшості світу як замок Дракули. Однак, немає жодних доказів, що Влад Цепеш жив у цьому замку. Вже відомий факт, що образ графа містифікують задля приваблення мандрівників, а туристичні фрми створюють відповідний імідж для замку Бран. Проте немає жодних сумнівів, що замок дуже гарний. Тому, якщо ви змирилися з тим, що замок немає нічого спільного з відомим вампіром, я б усе ж радила відвідати цей замок. Давайте відкинемо всі казки та зазирнемо в душу самого замку...

Замок споруджено на початку ХІІІ століття лицарями Тевтонського ордену, і вже 1226 року були перші згадки про замок на цьому місці. Та не минуло й року, як він вже був резиденцією короля Андраша ІІ. Ця фортеця слугувала захистом кордоднів королівства від набігів половців та печенігів.

Кам’яний замок почали тут будувати 1377 року за наказом короля Людовика І Великого, який указом дарував різні привелії будівельникам замку. Будівельниками бкли мешканці Брашова, сусіднього містечка, який називали трансильванськими саксами — нащадками тих самих тевтонців.

Окрім оборонних функцій, замок також мав роль митної фортеці, яка стягувала податки з купців, що прямували через ущелину Рукар-Бран. Власниками замку Бран найчастіше були трансільванські сакси, які призначалися угорським королем, а населення замку складалося з професійних найманців і солдатів.

Зведений на вершині скелі, він має незвичайну трапецієподібну форму. Він має 4 рівня, з’єднаня сходами. Вузькі звивисті сходи ведуть через близько 60 дерев’яних кімнат, багато з яких з’єднані підземними переходами, в яких розміщені колекції меблів, зброї та броні з 14 по 19 століття. З замку відкривається вид на мальовниче село Бран, яке пропонує етнографічний музей під відкритим небом, який складається з старовинних сільських будинків у місцевому стилі з меблями, домашніми предметами та костюмами.

Час відвідування:

жовтень-березень: з 9 до 16, останній вхід о 16;

квітень-вересень: з 9 до 18, останній вхід о 18,

По понеділках музей доступний лише з 12-ї години.

Вартість квитків:

Дорослі — €8,50 (або 40 лей),

Пенсіонери (за 65р) - €6,50 (або 30 лей),

Студенти — €5,50 (або 25 лей),

Діти — €2.00 (або 10 лей).

Як дістатися:

Замок знаходиться у 30 км від Брашова у однойменному містечку.

Дістатися можна на автомобілі, а також на поїзді - з Бухареста до Брашова, потім автобусом до зупинки Castelul Bran. З Києва до столиці Румунії можна добратися на літаку - прямі рейси виконують з Києва авіакомпанії МАУ і Windrose. Також можна скористатися автобусами, або поїздом.

Гоенцоллерн (Hohenzollern), Німеччина

Замок вважається родинним гніздом відомої династії Гогенцоллернів та вважається одним з найгарніших та наівідвідуваніших замків Європи. Ця династія настільки давня, що її початки сягають часів Середньовіччя! Перша згадка про фортецю датується 1267 роком. 

Гогенцоллерни були правителями Браденбургу та Прусії у XV-XVI століттях, а 1871-1918 років займали трон німецьких кайзерів, а цей замок весь час був їхньою резиденцією.

Той замок, що ми можемо побачити зараз — побудований вже у ХІХ столітті. Нині в ньому зберігаються корона імператора Вільгельма ІІ та речі короля Фрідріха ІІ Великого.

Замок знаходиться на однойменній горі висотою 2800 метрів над рівнем моря.

Час відвідування:

1 листопада — 15 березня: з 10 до 16:30, останній вхід о 16;

16 березня — 31 жовтня: з 10 до 17:30, останній вхід о 17.

Вартість квитків:

Дорослі — €7,00,

Діти — €5,00.

В день народження діти мають безкоштовний квиток.

Як дістатися:

З головного вокзалу Штутгарта двічі на день ходить потяг до станції Hechingen, тривалістю в 1 годину. Звідти можна скористатись шаттлом, що довезе аж до брами замку, або ж скористатись таксі.

 

Тепер ви вже склали певне уявлення про нові місця, куди варто поїхати, а якщо там вже були - напишіть в коментарі ваше враження про той чи інший замок. А ми вирушаємо далі назустріч могутнім фортецям та на пошуки нових пригод...

Читати далі

Словенія: що подивитися в затишній країні між Альпами та Балканами

Джерело

Слов'янська Швейцарія, тиха оаза добробуту на порозі вічно киплячих Балкан, більше Центральна, ніж Східна, Європа, акуратний край альпійських краєвидів розміром менше середньої української області, та з населенням у 2,05 млн осіб - ця країна здається штучною, дивною, й залишається практично цілковитою terra incognita серед інших європейських держав. І це при тому, що вона сумлінно входить до ЄС, НАТО, єврозони тощо. Slovenja – це де? Таке питання можна почути і в Західній Європі, і на пострадянському просторі. Найчастіше її плутають зі Словаччиною, що більше зрозуміло для країн з латинською графікою, бо Словаччина пишеться схожим чином – Slovensko. Для нашої ж людини Словенія – це все ще «колишня Югославія», незважаючи на 28 років, які минули з часу її незалежності. А головне – ця країна є «річчю в собі», вона нікому не нав’язується, а мирно й гордовито існує «на своїй, богом даній, землі». Ми вирішили допомогти вам пізнати цю Словенію. Перший нарис дає загальну уяву про країну, та знайомить зі столицею й найбільш цікавими місцями на сході та півночі Словенії.

Завдяки кому Словенія стала відомою?

Один чоловік та одна жінка зробили так, що з різницею практично у 20 років привернули увагу до Словенії в світі. Він – свідомо, вона – волею долі. Він є бразильцем за народженням, а вона народилася у невеличкому словенському містечку серед гірських полонин. Він довільно обрав цю країну та її столицю як місце дії свого чергового роману, вона ж, покинувши мальовничу батьківщину в молоді роки, зараз, де-факто, стала найбільш відомою словенкою в світі, та її промоутеркою одним фактом свого існування. Його звуть Паоло Коельо, а її – Меланія Трамп.

1998 року Коельо написав свій роман «Вероніка вирішує померти», де головна героїня мешкає в Любляні – столиці Словенії. 2016 року Меланія стала першою леді Сполучених Штатів – і водночас, першою слов'янкою та взагалі уродженкою континентальної Європи, яка увійшла до Білого дому як дружина президента.

Цей плакат вітає туристів з відвідуванням малої батьківщини першої леді США (м. Нове Мєсто)

Ще за рік до цього, 2015-го, коли Трамп починав боротьбу за президентське крісло, та Меланія через це опинилася в центрі уваги ЗМІ, було констатовано: американці (й не тільки вони) почали буквально атакувати інтернет запитами про Словенію, Любляну, Югославію та… Паоло Коельо з його бідолашною самогубицею Веронікою. Старий письменник навіть перевидав тираж свого роману на новій хвилі популярності цієї країни. Коли його спитали, чому він заговорив про Словенію ще наприкінці 1990-х, він зізнався, що просто знайшов цю країну на мапі, та вирішив, що вона буде ідеальним місцем для дії його роману – бо ця країна існувала в реальності, але при цьому здавалась щирим Неверлендом. «Ніхто не знає про Словенію», - так писав він тоді. Але тепер цю країну точно знають. Меланія тому запорукою, нею тут пишаються, хоча і з певною долею іронічного гумору…

Цікаві факти про Словенію

Країна є малою навіть за європейськими мірками. Навіть її довічна сестра за плутаниною - Словаччина – у два рази більша.

Ну як їх не сплутати, коли навіть національні кольори в них однакові?

З загальної площі в 20253 кв. км половину, тобто більше 10 тис. кв. км, займають ліси. Окрім того, тут понад 10 тисяч печер, тільки внесених до відповідного реєстру (тобто досліджених спелеологами), 260 водоспадів та 87 термальних джерел - більше, ніж у будь-якій країни Європи. Через це країна вважається однією з найбільш екологічно чистих в Європі, і саме на цьому будує свій туристичний імідж.

Політично Словенія до 1991 року не мала повноцінної державності. Тутешніми землями постійно керували ззовні – але при цьому доволі поблажливо. Мабуть, найбільшим історичним дивом є включення більшої частини сучасної країни свого часу до… Франції, а вірніше - до імперії Наполеона. Бонапарт створив тут у 1809-13 роках т.зв. Іллірійські провінції, підпорядкувавши їх безпосередньо собі через губернатора. На честь цього в Любляні встановлено пам’ятник з зображенням імператора.

За декілька століть перебування в імперії Габсбургів (з XVI ст. до 1918 року) з центром у Відні словенці не мали особливих проблем з утисками національної культури. Австрійці взагалі ставилися до словенців дуже м’яко, вважаючи їх практично своїми – а ті особливо й не пручалися.

В югославські часи це була найменша та найрозвинутіша республіка й без того напівкапіталістичної Югославії: саме на її теренах диктатор Йосип Тіто почав розвивати експортну промисловість, якою намагався підкорювати Захід та втерти носа СРСР. Так виникли головні економічні бренди Словенії – фірма з виробництва освітлювальних приборів та побутової техніки Gorenje (ось вам і побутова прив'язка до цієї країни), косметична фабрика Krka (югославська косметика була для наших матусь та бабусь дефіцитним шиком), а в приморському місті Копер постав завод, який виготовляв мотоцикли та мопеди зі знайомою кожному українцеві назвою Tomos. Всі ці підприємства й досі залишаються серед головних роботодавців країни.

Головний офіс Gorenje в м. Веленьє

1991 року Словенія першою відокремилася від Югославії, втративши в короткочасній війні за незалежність аж 45 осіб.

Словенська мова вважається однією з найбільш архаїчних серед слов’янських мов. Через гірське розташування країни та велику кількість ізольованих долин в ній нараховується найбільша кількість діалектів - 48 - в перерахунку на кількість носіїв мови. Словенська є шостою за спорідненістю мовою до української, випереджаючи у цьому, наприклад, чеську.

В Словенії є тільки один порт - Копер. Довжина приморської лінії складає усього 46 км, але на ній знаходяться чотири міста та декілька населених пунктів поменше.

В країні усього два університети – Люблянський та Марібозький. Протягом навчального року населення Любляни збільшується на 30 тис. студентів. Населення Марібору збільшується на 20%.

До 1987 року в Словенії добували ртуть: в місті Ідрія працювала одна з двох найбільших шахт Європи з видобутку рідкого металу.

Любляна: тиха та елегантна столиця

Одна з найбільш компактних столиць європейських держав лежить на обох берегах річки Любляниці. В часи тривалого німецького панування вона звалася Лайбах.

Дракони на Драконовому (Змієвому) мосту в Любляні

Цікаві факти:

Символом Любляни є дракон. В принципі, це не дивина (Краків, наприклад, також заснований на місці битви з черговим драконом), але тутешні вогнедишні – особливі. За місцевою легендою (хоча вважається, що її створили книжники часів Ренесансу), саме тут легендарний аргонавт Ясон переміг якогось змія. Невідомо, правда, чого б це мореплавцеві Ясону заходити аж до якоїсь невідомої гірської річки в дикій на той час місцевості.

Дракони увічнені в Любляні на однойменному мосту. Чудовиська виглядають дуже переконливо. Люблянці глузують, що хвости драконів підіймаються, коли повз проходить незаймана дівчина. Але то вже – студентський гумор позаминулого століття.

Усі найважніші пам'ятки міста знаходяться на відстані 15 хвилин від центру, а саму Любляну можна пройти за півтори години пішки з одного кінця міста до іншого. В ній мешкає усього 285 тис. осіб, тобто десята частина населення країни. З міського транспорту в Любляні є тільки автобус, але туристи здебільшого ходять пішки або ж пересуваються велосипедами.

Головний променад міста, та один з епіцентрів його вечірньо-нічного життя – набережна по обидві боки ріки.

Ідилічна набережна Любляниці

Тут зосереджена рекордна кількість кафе, ресторанів, букіністичних магазинів, сувенірних лавок тощо. Вздовж набережної та на мостах можна знайти багато зразків сучасної скульптури, іноді доволі дивної. Особливо епатажно виглядають скульптури на мосту М’ясників, який водночас є мостом… закоханих. Його прикрашають статуї Адама та Єви, які, похнюпившись, йдуть звідти прямо… до міського ринку (мабуть, щоб прикрити наготу), посеред мосту танцює «Сатир», який, здається, символізує диявола, радіючого зробленій справі, а з іншого боку доволі моторошнуватого вигляду статуя зветься «Прометей». Все це, рівно як і незрозумілих істот на парапетах мосту, виготовив скульптор Яков Брдар.

Центральна площа Любляни також знаходиться прямо біля чергового мосту – вірніше, біля одразу трьох мостів. Це троємістя споруджено великим архітектором Йозефом Плечником (Jože Plečnik; 1872-1958), який є автором численних будівель в Любляні, та фактично створив неповторний стиль міста. Обабіч моста, який вже існував, він побудував ще два, бо по центральному з них мали прокласти трамвайній рейки. Трамвая давно нема, натомість під мостом оселилася родина бобрів.

Площа названа на честь головного словенського поета – Франце Прешерна (1800-1849). Сам поет з напівголою музою за плечима глядить у вікно, де його у вигляді барельєфу вічно чекає дійсна муза за життя – багата містянка Юлія Пріміц, яка так в не відповіла поетові взаємністю. Юлія мешкала саме в цьому будинку.

Потрійний міст

Серед інших цікавих будівель на площі – церква Благовіщення з розкішним вівтарем, та будинок Хауптмана у стилі модерн.

Найбільш важливі будівлі суспільного призначення знаходяться в кварталах між парком Тіволі (з палацом на пагорбі, де зараз Міжнародний центр графічного мистецтва), вулицею Zoisova та Конгресовою площею. На останню виходять університет, філармонія, величний храм Св. Урсули, а, йдучи донизу по вулиці Vegova, ви швидко опинитись біля неповторного будинку Національної бібліотеки (авторства Плечника), музею міської історії, спільного президентсько-прем’єрського палацу та миcтецького простору Križanke (www.ljubljanafestival.si), розташованого у колишньому францисканському монастирі.

Від бібліотеки на правий берег можна дістатись ще одним мостом – Швеців (Čevljarski) - з імпозантними шерегами колон по обидві боки. Його також створив невгамовний геній Плечника.

Саме на правому березі, у підніжжя замкової гори, знаходиться найстаріша частина міста. Вона зовсім невелика, та притуляється задніми подвір’ями будинків до пагорбу. Усі цікаві об’єкти тут розташовані вздовж довгої низки площ (Levstikov trg, Stari trg, Mestni trg, Ciril-Metodov trg), які, фактично, є єдиною широкою вулицею. Головною спорудою на ній є Ратуша, до якої ви вийдете, якщо підете прямо з Потрійного мосту, тримаючи курс на замок.

Центральний ринок Любляни

Одразу наліво від Потрійного мосту вздовж Любляниці протягнувся міський ринок, аркади та споруди якого спроектовані Плечником. Звершується ця базарно-прирічна набережна широкою площею Водників, з якої на правий берег й перекинуті два згаданих мости – М’ясників та Драконів.

В кварталі поруч між набережною, площею Водників та площею Кирила та Мефодія знаходиться кафедральний собор Св. Миколая, побудований в ХVIII ст. Внутрішнє оздоблення фактично є суцільною виставкою скульптур. Соборні хрестильню та кафедру створив все той самий Плечник.

Цікавий факт:

Найбільшим дивом храму є його двері з боку Ciril-Metodov trg. Вони входять до переліку десяти найбільш незвичних дверей світу (!)

Від площі Водників фунікулером можна дістатися замку. Якщо ж вам хочеться піднятись до нього пішки, рекомендуємо повернути на вузесеньку вуличку Студентовську, яка швидко перетворюється на стежку зі сходами. Вхід до замку безкоштовний, до експозиційних залів – 10 євро, але, відверто кажучи, ці витрати можна оминути, просто насолодившись виглядом Юліанських Альп на горизонті та люблянськими дахами. Спуститись з замку можна заплутаною системою сходів та провулків під назвою Ребер, які виведуть вас до фонтану «Геркулес» на межі площ Старої та Левстікової.

Вид на правий берег Любляни. Лівоворуч внизу - ратуша, на пагорбі - замок, бачимо також міст Шевців

Цікавий факт:

На великій пішохідній вулиці Slovenska (це лівий берег) встановлено великий ціанометр ( http://cyanometer.net/) – прибор для вимірювання ступеню блакиті неба. Куб зі скла та сталі висотою 3,3 м не тільки встановлює колір неба і змінює власний, аби відповідати небесному відтінку на певну годину. В нього вбудовано комп'ютер, який збирає інформацію про якість повітря та показує ступінь забруднення за шкалою від червоного до зеленого. Тобто, це – цілком функціонуючий та корисний науковий інструмент. Нагадаємо, Словенія пишається своєю екологічною чистотою.

Нарешті, якщо ви вже нагулялися старою Любляною, обов’язково відвідайте комплекс Місто Метелкова (Metelkova Mesto; http://www.metelkovamesto.org/) на території колишніх казарм. Тут розташований, по-перше, музейний комплекс, який включає, зокрема, музеї етнографічний та сучасного мистецтва, а, по-друге, «альтернативний культурний простір», який існує з 1993 року. Незабутні враження вам гарантовані!

Власне, альтернативний дух починає в усіх сенсах відчуватись вже на вулиці Трубаревій (Trubareva), що веде від площі Прешерна до району Табор, де і знаходиться цей «центр внутрішньої та зовнішньої свободи». Численні бари у самих різних стилях, нескінчені графіті та навмисна занедбаність багатьох будинків роблять з кварталів вздовж вулички такий собі міні-Бронкс, але без відчуття небезпеки. На місці колишнього військового плацу в Таборі на вихідних вирує ярмарок, у т.ч. барахолка, а також можна придбати вироби місцевих альтернативно обдарованих митців.

І це тільки мала частина особливого світу Міста Метелкова...

В появі та тривалому існуванні Метелкова – найвідомішого такого штибу району в усій Центрально-Східній Європі – нема нічого дивного: в настільки просякнутому молодіжно-хіпстерською культурою місті, як Любляна, такі локації просто приречені були з’явитись. Відчувати та сприймати тутешнє «мистецтво» дійсно треба, мабуть, під дією певних речовин. Доречи, їх (принаймні, марихуану) вам можуть відверто запропонувати прямо на вході до «території свободи».

Відвідати це місце, безумовно, варто – без нього неможливо зрозуміти сучасну Любляну та навіть сучасну Словенію в цілому.

Схід та північний схід Словенії: Марібор, Цельє, Птуй

Друге за значущістю місто країни – Марібор – вперше з’являється на сторінках історії 1164 року. Починаючи з XIII ст. він розвивався як потужний торговий хаб. Остаточно уславився Марібор, однак, у 2012-му та 2013-му роках, коли його спочатку проголосили європейською культурною столицею, а потім, відповідно, - молодіжною столицею Європи. Хоча районів, подібних Метелковому, тут нема.

Цікавий факт:

До Першої світової війни 80% населення міста становили німці, і лише 20% - словенці. Однак після закінчення Другої світової ситуація змінилася: німців змусили покинути місто.

Мальовничий Марібор

Головні пам’ятки міста знаходиться біля Міської (Grajska) площі. Це - замок, де зараз розташувався, як завжди в Словенії, музей (https://museum-mb.si/mariborski-grad/), ратуша, чумна колона, статуя святого Флоріана. Поруч – собор Св. Фоми, початок побудови якої сягає XII ст., та велична Францисканська церква у неоготичному стилі з чудовими вітражами.

З XVI ст. прикрашає Марібор водонапірна вежа на вул. Usnjarska. Ще одна цікава пам’ятка – колишня синагога, яку деякі дослідники вважають чи не найдавнішою в Європі (вул. Židovska, 4). Зараз це – багатофункціональний культурний центр.

Цікавий факт:

Євреїв на території сучасної Словенії завжди мешкало небагато. В Любляні навіть не було синагоги. Тільки в 2003 році в словенські столиці відкрили молитовний будинок для юдеїв. З Марібору євреїв вигнали ще 1497 року, а синагогу передали міській владі. З того часу вона була й католицьким храмом, і складом, і житловим будинком.

Власне, саме невелика кількість євреїв дозволила нацистам з 1943 до 1945 зробити Словенію практично judenfrei(вільною від євреїв) – другою територією в Європі після Естонії. Наразі юдейська громада країни нараховує, максимум, кілька сотень осіб.

Марібозька синагога

Про колишню роль юдеїв в історії Марібора, окрім синагоги, нагадує й назва Жидівської вежі, яка є однією з трьох збережених фрагментів міських укріплень. В ній знаходиться невелика історична експозиція. В іншій вежі – Судовій – проходили свого часу усі процеси на відьмами (а їх тут спалили до десятка). Нарешті, Чорна вежа – єдина, що зберегла первісний вигляд.

Але, безумовно, головною атракцією та унікальною, світового значення, пам’яткою Марібору є найстарша у світі виноградна лоза, що й досі плодоносить! Її вік – 450 років – зафіксований у книзі рекордів Гіннеса. Росте вона у виноробні на вул. Vojašniška, 8. Вино з неї доволі недешеве, але, якщо ви вже вирішити його придбати, то станете власником дійсно унікального напою.

Восени навколо лози починається «двіж», який розповсюджується на все місто, що поринає у фестиваль вина, пов’язаний з традиційним збором врожаю.

Та сама найстарша лоза в світі

Цікаві факти:

Словенія – країна саме винної культури. Вино тут впевнено перемагає пиво, хоча є і цікаві місцеві сорти останнього (найбільш поширеною є марка Zlatorog). Щодо вина, то у Словенії близько 28500 виноробних господарств, які виробляють 90 млн л вина на рік. У Словенії виготовляється 52 види вин, 37 з яких – білі та 15 - червоні. Майже все вино споживається всередині країни, на експорт йде мало - саме через велику кількість видів та марок, яким важко пробитися на іноземні ринки.

З інших виноробень у Маріборі можемо порадити Ramsak та Vinogradi Horvat. Вони працюють за однаковою та традиційною схемою: спочатку ви приходите в винний музей, де вам розповідають історію виноробства і конкретної марки, а далі йдете до дегустаційного залу. Зазвичай господарі пропонують вибрати кілька напоїв на ваш розсуд.

Цельє – інше варте уваги місто, «нанизане» на трасу, яка розсікає усю Словенію від угорського та австрійського кордонів до узбережжя. Колись воно обуло центром великого графства, яке словенці вважають прообразом своєї державності.

Цікавий факт:

Герб Цельського дому узятий за основу при створенні герба незалежної Словенії. Три зірки, які його прикрашаються, були символом саме цього князівства.

Графи Цельські піднялися дуже високо у ієрархії численних феодалів Священної Римської імперії завдяки кровним узам з імператором Сигізмундом, королем Угорщини та Богемії. Його дружиною стала Барбара Цельська (1395-1451) – «чорна королева», одна з найбільш міфологізованих жінок Європи того часу, явку вважали одночасно воїтелькою та чаклункою.

Барбару видали заміж в 13 років. Але вона швидко призвичаїлася до інтриг, та почала власну політику за спиною чоловіка, за що опинилася у в'язниці

Образ імператриці, яка багато часу через політичні інтриги провела у в'язниці, а після смерті чоловіка (який її туди і відправив) не знімала чорного одягу, й до того ж відверто займалася алхімією, спричинився до корпусу похмурих легенд Східної Європи про темні зв’язки, які місцева аристократія (і не тільки вона) мала з дияволом.

Замок, де мешкали графи, зберігся. Він височить на іншому від міста березі ріки, та зараз є музеєм (http://www.grad-celje.com/). Аби дізнатися подробиці про Барбару та увесь її рід, яким в Словенії дуже пишаються, й почути трагічну (але правдиву) історію про Вероніку Десенішку та графа Ульріха, слід обов’язково його відвідати.

В місті є й інші безумовні атракції – наприклад, т.зв. «Німецький будинок» у стилі романтизованої готики, збудований на початку ХХ ст. Його вии точно не оминете – він стоїть на привокзальній площі. Це був культурний центр німецької громади міста, збудований в якості паритету словенцям, які вже мали свій Народний будинок.

Німецький будинок - важлива пам'ятка Цельє

Через те, що Цельє, як і усі словенські міста, невелике за площею, то ви протягом добре спланованої прогулянки побачите й усі чотири збережені оборонні вежі, і собор Св. Даніеля (XIV ст.), і інші храми – Св. Максиміліана (XV ст.), Св. Сесілії (на правому березі ріки, XVII ст.), і Св. Йозефа (XVII ст.) Не оминете ви й регіональний музей(http://www.pokmuz-ce.si), відкритий 1882 року – першим в Словенії серед краєзнавчих. Він розташувався в міському палаці Цельських, збудованому ще 1603 року.

В музеї привертає увагу кабінет XVIII ст. з мисливськими сценами, викладеними мозаїкою зі слонової кістки, «банківським» столом з 20 висувними шухлядками та схованкою, а також годинник з музичною скринькою. Головна ж прикраса музею - «цельська стеля» в головному залі (Celjski Strop) із зображенням колон, веж, пустотливих янголят та вельмож, що пильно дивляться на відвідувачів. Картина була створена 1600 року одним польським художником, який ставив собі за мету візуально «підняти» стелю до небес.

Третє цікаве місто - Птуй – знаходиться біля Марібору. Воно – найбільш давнє у регіоні. Вперше його задують ще 69 року н.е. через те, що саме тут проголосили імператором Віспасіана, наступника Нерона. Доречи, це то самий Віспасіан, який навічно увійшов до історії фразою про те, що «гроші не пахнуть».

Монумент Орфея

Віспасіан не міг бачити стелу на честь місцевого мера Марка Аврелія Вєра, бо її встановили на могилі останнього тільки сторіччя потому. Але з того часу стела, яка зараз зветься монументом Орфея, стала невід’ємною частиною міської історії. За Середніх віків Вєров надгробок зробили… ганебним стовпом, у XIX ст. ретельно дослідили, а Муссоліні навіть хотів забрати його до Риму, враховуючи величезну історичну цінність. На честь Орфея стела названа тому, що прикрашена саме сценами з життя міфологічного співця та музиканта, включно з його головним подвигом – зішестям до Пекла у пошуку Еврідіки. Схоже, Марк Аврелій Вєр був меломаном…

Мабуть, факт існування в місті такого монументу надихнув владу на створення на першому поверсі замку (так, тут знову є замок, і знову дуже величний та цікавий) експозиції, присвяченій музичній історії. Тут можна послухати записи давніх композицій – від неандертальської флейти віком 45 тисяч років до середньовічної лютні (https://pmpo.si/).

Окрім замку, огляньте церкву Св. Юрія з цікавими інтер’єрами (хори, кам’яний рельєф на честь Благовіщення та статуя святого), монастир Петра й Павла в стилі бароко, і Дравську вежу 1551 р., яка є музейно-галерейним простором.

Рельєф в храмі Св. Марії

На пагорбі на містом знаходиться велична базиліка Св. Марії – чи не найкрасивіша готична церква Словенії, прикрашена рельєфом на честь Божої Матері. Рельєф був створений близько 1410 р. Композиція налічує 82 фігури – портретну галерею осіб, які мешкали в той час у місті, та надали кошти на оздоблення храму. На ньому представлено фактично увесь міський правлячий клас – і цей моментальний «знімок епохи» є неабиякою цінністю.

Аби найкраще придивитися до місцевої екзотики, приїздіть до Птуя наприкінці зими, коли на його вулицях вирує більш ніж архаїчне за походженням свято – Курентованьє (Kurentovanje), аналог Масниці. Зараз це – буйний та просочений місцевим віном карнавал у костюмах курей та півнів, а колись він був присвячений богам задоволення та добробуту, та означав радість від пробудження природи. В часи Віспасіана його тут точно святкували, і з усією повагою до богів цих приємних матерій… А до чого тут кури – етнографи та історики досі сперечаються.

Kurentovanje божевільним виром охоплює практично усе місто

Північ та північний захід: Шкоф’я-Лока, озера Блед та Бохінь

Юліанські Альпи, названі так на честь не кого іншого, як Юлія Цезаря, підходять вже до самої Любляни, але найбільш велично вони здимаються ближче до австро-італійського кордону. Пагорби вкриті старовинними фортецями, а казково-пасторальні пейзажи передгірських озер занурюють вас у казкову атмосферу.

Серед містечок, що розташовані дорогою до найпопулярнішого гірського курорту Словенії – озера Блед (Блейське) та заповідника з найвищою вершиною країни – Триглавом (2864 м), відзначимо Шкоф’я-Локу – колишнє єпископське володіння. Церковній владі поселення на гірській річці стало підпорядковуватись ще 973 року. Й так тривало до 1803-го, коли місто придбала світська влада. Єпископи побудували великий замок, а дійсно невелике, але дуже атмосферне місто під ним швидко заповнилось численними готичними та ренесансними будинками, багато з яких зберіглося на радість туристам.

Цікавий факт:

Шкоф’я-Лока в 1894 році була у авангарді прогресу: саме тут відбулося відкриття першого вуличного освітлення на території нинішньої Словенії. Великих коштів це не потребувало: на маленький міський центр вистачило 20 стовпів.

Затишні вулички Шкофья-Локи

Головні пам’ятки міста можна обійти буквально за годину. Окрім замку (https://www.loski-muzej.si/; експозиція варта уваги через свою інтерактивність, гостинність персоналу, добірку живопису та скульптури, й цікаві фрески початку XVI ст. у підвальній каплиці), тут є капуцинський монастир та міст Капуцинів (в монастирській бібліотеці зберігається понад 30 тис. книг, серед яких – перше словенське видання Біблії), храм Благовіщення з чи не найрозкішнішим вівтарем в усій Словенії, будівля церковної школи (1627 р.) з гербом засновника на фасаді, старий амбар, де зараз – художня виставка, а також прикрашений настінними розписами будинок Хаманна. Зануритесь у колоритні місцеві дворики з темними переходами та галереями – й одразу відчуєте атмосферу компактного та напрочуд затишного містечка.

Дорогою на Блед, в селі Брезьє (Brezje) знаходиться головна паломницька святиня країни –базиліка «Марія, допоможи» (Marija, pomagaj!) з дивотворною іконою, написаною на початку XIX ст. Кількість задокументованих зцілень надала Папі Римському 1988 року можливість оголосити церкву «малою базилікою» - титулом, який отримують храми зі святинями такого роду. За 200 років церкву відвідало понад 13 млн прихожан.

Базиліка в Брезьє

Діставшись озера Блед, ви одразу опинитесь у центрі курортного життя Словенії. Це – такий собі словенський Крим, де на пагорбистих терасах стоять численні великі готелі з казино, перемежені віллами та приватними будинками, які на 85-90% здаються туристам протягом усього року.

Популярність Бледу обумовлена, в першу чергу, розкішними видами на величний замок (http://www.blejski-grad.si/en/) на скелі та єдиний в Словенії озерний острів, прикрашений монастирським ансамблем (його фото також винесено як заглавне для цієї статті). Надарма Блед облюбовали режисери та художники, не говорячи вже про фотографів, для яких на найбільш зручних місцях навколо озера та околичних горах встановлені справжні майданчики-подіуми, а в путівниках ретельно позначені усі точки для зйомки.

Читати далі