Як українці Італію підкорювали. Мілан

Прибувши на залізничний вокзал Milano Cadornа, ми почали відкривати для себе столицю моди та й просто шикарне місто Мілан!

Якщо відкинути його фешенебельну репутацію та символ футболу, то ми побачимо могутній мегаполіс, заснований дуууже давно, як і більшість італійських міст. Мілан увійшов до складу Римської імперії у ІІ столітті до н.е. В той час місто мало назву Медіолан (поляки досі його так кличуть). У IV столітті він змагався з самими Римом за верховенство в Західній Римській імперії. Та через деякий час був зруйнований гунами й остготами та занепав. У VI столітті тут оселилося давньогерманське плем’я лангобардів, яке дало назву майбутньому регіону – Ломбардії. З XI століття місто стало столицею самостійної держави і дуже скоро почався розквіт міста. 

Це головне місто Північної Італії, столиця регіону Ломбардія, чия архітектура окрім стародавності, дивує розкішшю та великими розмірами. За «крутістю» місто прирівнюють до Парижу та Лондону. Сюди люди приїжджають на шопінг, а нам пощастило сюди втрапити ще й в «чорну п’ятницю»! Мої коліжанки не втратили нагоди побігти на закупи, але то вже їхня історія. Єдине, що можу сказати, що ціни, за якими дівчата придбали речі у Мілані в «чорну п’ятницю» приблизно такі, як щодня на Краківському ринку або в Львівських бутіках. Але шановні, це речі брендові, не китайська підробка, а придбана у столиці моди за «смішними» цінами! 

Однак, наше з вами завдання пізнати не «модний» Мілан, а його душу та настрій. А найкраще все це може передати лише місцевий мешканець, особливо, котрий любить своє місто. Такого ми й знайшли через Couchsurfing, і він зустрів нас на вокзалі. 

Найближче до вокзалу Мілан-Кадорна знаходиться Замок Сфорца, завершений чудовим парком Семпіоне з аркою Миру. 

У ХІІ столітті Мілан став монархією, якою майже 200 років правила династія Вісконті. 1450 року до влади прийшла династія Сфорца. Замок Сфорца (Castello Sforzesco) отримав своє ім’я від герцога Франческо Сфорца, який перебудував старовинну оборонну споруду у власну резиденцію на початку XV століття. 

Франческо Сфорца

Парк Семпіоне. Позаду Замок Сфорца

На початку XVI століття прикрашанням замку зайнявся сам Леонардо да Вінчі. Сьогодні збереглося небагато його шедеврів у залах. Зараз тут знаходиться декілька музеїв, а сам замок є гордістю міста. Час роботи взимку 7:00-17:30, влітку 7:00-19:00. Вхід 8€. 

Парк Семпіоне (Parco Sempione) є найбільшим з центральних парків Мілану, що розлігся на 47 гектарів поміж будинків та замків. Тип парку називається англійський – де немає пишних клумб, а є озерця, пагорби та стежки поміж дерев. Простота і лаконічність, властива англійцям. Парк дійсно доглянутий, немає насиченості на надлишку. Душа тут відпочиває. А вдалині видно щось подібне до арок тріумфальних у Берліні та Парижі. Це арка Миру, присвячена настанню спокою після Наполеонівських воєн. Будувалась 1807-1838 роки, призупиняючись під час поразки Наполеонового війська під Ватерлоо 1815 року. 

Далі ми вирушили до «пупу» міста, а саме до знаменитого Міланського Собору, що знаходиться на однойменній площі Дуомо. 

Почнімо з самої площі. Розмістилась вона на 17 тис.кв.м ще у XIV столітті за наказом міланського садівника Адзоне Вісконті. Дещо змінилася площа з того часу, але основні елементи збереглися. Всі будівлі навколо Міланського собору вибудувані у функціональній взаємозалежності. На площі окрім собору є також Південний Палац, Північний Палац з відомим критим пасажем – Галереєю Вітторіо Емануеле ІІ, Тріумфальна0 арка та кінний пам’ятник королю Вітторіо Емануеле ІІ посередині. 

Є також палаци різних епох – Королівський палац (XVIст), Архієпископський палац (ХІІст), Палаццо Кармінаті (ХІХст), Палаццо Аренгаріо (ХХст). 

Пам’ятник короля Вітторіо Емануеле ІІ на коні – першого короля об’єднаної Італії – відлитий з бронзи 1896 року, обернений обличчям до собору та очима спостерігає за Галереєю, що носить його ім’я. Сам же король історично тут закликає до подвигу своїх солдатів під час битви 1859 року біля Сан-Мартіно. 

Міланський собор, він же Собор Санта-Марія-Нашенте (Різдва Діви Марії) – єдиний у Європі готичний храм, побудований повністю з білого мармуру. Він третій за величиною у Європі після Собору Св.Петра у Ватикані та Собору Св.Павла у Лондоні. Всі рельєфи, статуї та готичні елементи вирізьблені з неймовірною деталізацією. Брама храму також прикрашена об’ємними сценами з життя Діви Марії. 

Трохи статистики вам перед очі: висота 157м, ширина собору понад 90 метрів, 3500 мармурових скульптур та горгон на фасаді та сотні шпилів, карнизів та пенаклів. Будівництво розпочали в далекому 1386 році, десь у той час, як Львівська Латинська Катедра мала лише фундамент, але завершили цей шедевр зовсім нещодавно – 1936 року! Але тема готики дотримана у повній красі!

Всередині ви знову зануритесь у стародавні часи, де перед вами постане височезна зала зі склепіннями, де думаєш лише про високе. Всередині панує гармонія та спокій.

Вечірня ілюмінація також вражає. Навіть важко собі уявити, що колись вночі були просто темні фігури та темному фоні темної ночі)))

Не до кінця осягнувши масштаби та велич Дуомо ми вирішили подивитись скромнішу в розмірах, але не менш відому церкву Сан-Бернардіно-алле-Осса, що відома завдяки капличці-склепу, фрагменти стін якої викладені безліччю людських черепів та кісток.

Базиліка Сан-Стефано-Маджоре

Історія каплиці сягає ХІІ століття, коли поряд з сусідньою базилікою Сан-Стефано-Маджоре було побудовано лікарню (1145). А коли є лікарня біля церкви – кількість поховань поряд різко зростає. Що сталося й в цьому випадку. Цвинтар переповнився і 1210 року побудували спеціальне приміщення, призначене для розміщення кісток з кладовища. 1269 року тут же спорудили церкву Сан-Бернардіно. Через 400 років дзвіниця базиліки завалилася на церкву та склеп і все зруйнувала. Реконструювали ці будівлі з самого фундаменту, зробивши їх у стилі бароко.

Наступна наша зупинка біля Театру Ла Скала. Цей театр відомий не лише тим, що побудований за наказом Марії-Терезії Австрійської, а на його сцені виступали найвідоміші співаки та оркестри всіх часів. Для мене було справою честі побачити хоча б зовні той театр, в якому набула світової слави Львівська оперна співачка Соломія Крушельницька, чиє ім’я сьогодні носить Львівський оперний театр. Саме у цьому Міланському театрі вона зіграла головну роль Чіо Чіо Сан у виставі «Мадам Батерфляй» і прославила драматурга Джакомо Пуччіні, себе і саму оперу.

Тут світ дізнався про українку, чий голос лунав по всьому світі. І ось ми зараз стоїмо перед ним, перед тим театром. І я розумію, що він набагато скромніший в екстер’єрі від нашого, Львівського.

Нотка розчарування розвіялась після розповіді моїх коліжанок, які все ж побували всередині та поділилися враженнями про красу глядацької зали, розкіш ложів та потужну енергетику цього місця.

Містом їздять автентичні трамвайчики, які відразу привертають увагу. А, знаючи мою любов до антикварності, я була просто в захваті!

І ось ми опинилися в галереї Вітторіо Емануеле ІІ, що являє собою критий пасаж з бутіками на декілька поверхів. В центрі всіх вуличок знаходилась ялинка (скоро ж Різдво!), що мене порадувало, адже всюди «понатикані» «Різдвяні конуси» у вигляді ялинок. А ті конуси взагалі не приносять атмосфери свята. Тут же стояла чудова ялинка, обвішана не чимось ще, а вишуканими прикрасами Swarowski. Ось тобі і розмах! В мене такої вдома б ще не стояло)))

Галерея Вітторіо Емануеле ІІ (вдень)

Галерея Вітторіо Емануеле ІІ (вночі)

Незліченна кількість ялинкових прикрас Swarowski

Ми не затримувались довго біля пухнастої і пішли в бік каналу Навільйо-Гранде. Про нього трохи згодом, адже по дорозі ми побачили надзвичайну архітектуру, а саме Колони Сан Лоренцо, або ж Святого Лаврентія. 

Зараз це відлуння минулого, але колись це була споруда, що сполучала базиліку Святого Лаврентія з вулицею Тічіненсіс (via Ticinensis), стародавньою дорогою, яка вела до міста Павія. Це була велика площа перед базилікою, оточена критою галереєю, а вхід на цю площу був, власне, через колонаду.

Базиліка Святого Лаврентія

І ось ми вже дійшли до каналу. Виявляється, цей канал був споруджений спеціально для будівництва Собору, а саме щоб легше було доставити важелезні шматки мармуру до центру міста. Каналом ходили баржі з камінням, а по завершенню будівництва він вже обріс довколишніми будиночками та з часом перетворився на романтичний проспект з містками за затишними закладами. Саме спорудження каналу сягає ХІІ-ХІІІ століть. Заміська частина каналу, куди ми не пішли, обросла віллами та садами, але то вже інша історія. Тут ви задумалися, стоп! Які баржі в ХІІ столітті? А так! По просту течія несла баржі в один бік, а проти течії переважно запрягали коней і вйо!

Та вже була пізня година, день був насичений, ми набралися силу силенну вражень, але завтра на нас чекали нові пригоди, тому ми трішки втомлені попленталися на метро і спати…